Весна – це юність, молодість твоя.

 Вона приходить, як ранкова свіжість.     

Серце голосно б'ється,  неначе птах,

В очах дорослих зріє одвічна мудрість,

Та, що веде все людство впевнено по світах.

Срібним прощання дзвоном в небі заграє тиша,

Перші слова про мрії швидко у небо злетять.

А за вікном печально вітер верби колише,

І перший дорослий ранок просить ще почекать.

Доки дитинство наше, тихо складе прощання

І відлетить у вирій, останній пошле привіт.

І калиновим цвітом  землю умиють ранки,

І в них прокинуться мрії серед вербових віт.

«Ти вже виросла доню!» - тихо промовить мама.

«Чесним будь завжди, сину,» -  татко за нею вслід.

А у твоїх долонях - перші слова прощання,

 Перші сумні хвилини, перший життєвий звіт.

Ось і прокинулось небо,  кинуло дощ на землю.

Здається — це мить гойдає, тиша  над нами бринить.

 Через віки з веселкою  доля тобі посилає  

воду   джерельну із глибини століть.